8 березня: від боротьби за права жінок до сучасних трансформацій.
Міжнародний жіночий день, що відзначається 8 березня, спочатку був днем боротьби за права жінок та гендерну рівність. Однак, у Радянському Союзі це свято зазнало значної трансформації, перетворившись на «свято весни, краси та жіночності». Це викривлення суті 8 березня вплинуло на сприйняття цього дня в пострадянських країнах, включаючи Україну, де досі тривають дискусії щодо його значення та форми відзначення.
Історія 8 березня бере свій початок у боротьбі жінок за свої права. У 1908 році близько 15 тисяч жінок у Нью-Йорку вийшли на демонстрацію з вимогами скорочення робочого дня, кращих умов праці та виборчого права. У 1910 році на Другій міжнародній соціалістичній жіночій конференції в Копенгагені німецька соціалістка Клара Цеткін запропонувала встановити Міжнародний жіночий день, щоб привернути увагу до проблем дискримінації та нерівності. Вперше цей день відзначили 19 березня 1911 року в Австро-Угорщині, Данії, Німеччині та Швейцарії.
Під час Першої світової війни жінки Європи продовжували боротися за свої права. 8 березня 1917 року (23 лютого за юліанським календарем) у Петрограді робітниці вийшли на страйк, вимагаючи «хліба і миру». Ця подія стала початком Лютневої революції в росії, яка призвела до зречення імператора Миколи II. Цей день закріпився як Міжнародний жіночий день і відзначався в різних країнах світу.
У Радянському Союзі 8 березня отримало офіційний статус у 1921 році, коли його проголосили державним святом на честь жіночої участі в революційних подіях. У 1965 році цей день став офіційним вихідним. Проте, з часом відбулася трансформація суті свята: від дня боротьби за права жінок до «свята весни, краси та жіночності». Це було частиною радянської пропаганди, яка прагнула підкреслити роль жінки як «берегині домашнього вогнища» та «трудівниці».
Радянська влада змінила акценти 8 березня, перетворивши його на день, коли жінкам дарували квіти та подарунки, підкреслюючи їхню «жіночність» та «красу», замість наголошення на правах та рівності. Це сприяло закріпленню гендерних стереотипів та відволікало від реальних проблем дискримінації.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала традицію святкування 8 березня як державного свята. Однак, з часом почалися дискусії щодо доцільності його відзначення в сучасному контексті. Деякі громадські діячі та організації виступають за переосмислення цього дня, повернення до його первісної суті – боротьби за права жінок та гендерну рівність.
Згідно з опитуванням, проведеним Соціологічною групою «Рейтинг» у 2018 році, для більшості опитаних (68%) свято 8 березня є гарним приводом зробити приємне близьким жінкам. Водночас, 11% вважають 8 березня звичайним днем, причому з 2013 року кількість таких респондентів зросла вдвічі. Це свідчить про поступову зміну сприйняття цього дня в українському суспільстві.
У 2023 році опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що кількість жінок, які вважають Міжнародний жіночий день одним з важливих свят, зменшилася до 21% порівняно з 25% у попередньому році.
Ідея перегляду статусу Міжнародного жіночого дня в Україні виникла в контексті декомунізації. У 2015 році Верховна Рада ухвалила закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні», який став підґрунтям для відмови від радянських символів і традицій. У цьому контексті 8 березня розглядали не лише як день боротьби за права жінок, а й як спадщину СРСР, яку необхідно переглянути.
З 2017 року почалися дискусії про доцільність збереження вихідного дня 8 березня. Український інститут національної пам’яті запропонував скасувати його як неробочий день, мотивуючи це тим, що в сучасному вигляді свято не відображає своєї історичної суті. Однак через значний суспільний резонанс ініціативу не реалізували.
У 2023 році питання повернулося на порядок денний, коли в Україні активізувалися процеси переосмислення історії та боротьби з російським впливом. В березні 2024 року Верховна Рада ухвалила закон, яким 8 березня перестало бути державним вихідним, але залишилося пам’ятною датою. Це рішення стало черговим кроком у відмежуванні від радянського минулого.
Рішення Верховної Ради спричинило неоднозначну реакцію. Деякі українці вважали, що скасування вихідного дня є виправданим, адже справжня боротьба за права жінок має тривати не лише 8 березня, а щодня.
Інші ж критикували цей крок, вважаючи, що скасування вихідного не сприяє покращенню становища жінок. Деякі опоненти також наголошували, що це не на часі, оскільки країна веде війну, і соціальні питання відходять на другий план.
«8 березня має повернутися до свого початкового значення – дня боротьби за права жінок, а не бути пережитком радянської традиції», – зазначив голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Більшість європейських країн не мають вихідного на 8 березня, однак активно використовують цей день для обговорення гендерної рівності та прав жінок. Наприклад, у Німеччині лише в Берліні це державний вихідний, тоді як в інших землях – ні. В Іспанії цей день відзначають масовими демонстраціями за права жінок.
Натомість у країнах пострадянського простору 8 березня зберегло традиційний формат – вихідний день і свято жіночності. Така ситуація склалася в Росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані та інших країнах.
Поступово українське суспільство змінює ставлення до 8 березня. Все більше людей розуміють, що історично цей день не був святом весни та жіночності, а символізував боротьбу жінок за рівні права.
Сучасні феміністичні рухи наполягають на тому, що 8 березня має використовуватися для обговорення гендерних питань, таких як:
Українські правозахисники вказують на те, що, незважаючи на зміни в законодавстві, проблема нерівності все ще актуальна. Наприклад, за даними ООН, жінки в Україні в середньому отримують на 20% меншу зарплату, ніж чоловіки на тих самих посадах.
Якщо раніше 8 березня асоціювалося з квітами, компліментами та подарунками, то тепер все більше українців використовують цей день для обговорення важливих соціальних тем.
У великих містах, таких як Київ, Львів, Дніпро, проводяться публічні дискусії, лекції, конференції на теми гендерної рівності. Крім того, у багатьох містах організовують Марші жінок, на яких активістки вимагають рівних прав та можливостей.
Також популярності набувають благодійні ініціативи. Наприклад, у 2024 році українські волонтери запустили акцію, під час якої збирали кошти для жінок-військових, які служать у Збройних силах України.
Попри зміни, у суспільстві все ще є чимало людей, які сприймають 8 березня як день, коли потрібно дарувати жінкам квіти та казати компліменти. Це особливо помітно серед старшого покоління, яке виросло на радянських традиціях.
Залишки радянської пропаганди можна помітити навіть у сучасних ЗМІ. Деякі українські компанії досі рекламують 8 березня як день жіночності, замість того щоб підкреслювати його історичну суть.
Також існує проблема корпоративного сексизму. В багатьох компаніях і досі керівники вітають лише жінок, а не наголошують на рівноправності.
Свято 8 березня пройшло складний шлях від боротьби за права жінок до радянської романтизації та поступового переосмислення в незалежній Україні.
Його майбутнє залежить від суспільного вибору:
Україна поступово відходить від радянських традицій і повертається до історичної суті цієї дати. Важливо, щоб це було не лише символічно, а й підкріплювалося реальними змінами в політиці, економіці та суспільному житті.
