Рашизм атакує символи Голокосту: трагедія Бабиного Яру повторюється

27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау. Цей день став символом боротьби людства з найгіршими проявами ненависті та геноциду. Саме тому Генеральна Асамблея ООН у 2005 році проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Це нагадування про те, що такі злочини ніколи не повинні повторитися, передає редакція сайту 056. 

Голокост, або Шоа, як його називають на івриті, – це не лише про трагедію єврейського народу, а й про втрати мільйонів інших людей. У період з 1933 до 1945 років нацисти та їхні союзники знищували тих, кого вважали «неповноцінними»: євреїв, ромів, слов’ян, людей з інвалідністю, політичних опонентів, свідків Єгови, гомосексуалів. Загалом, за оцінками істориків, жертвами Голокосту стали близько 11 мільйонів людей, з яких 6 мільйонів були євреями. 

Україна зазнала особливо великих втрат. Близько 1,5 мільйона євреїв, що проживали на території нашої країни, стали жертвами нацистської політики винищення. Одним із найвідоміших місць трагедії в Україні є Бабин Яр у Києві, де в 1941-1943 роках були розстріляні десятки тисяч євреїв, ромів, військовополонених, українських націоналістів та інших мирних мешканців. Цей яр став символом Голокосту в Східній Європі.

Аушвіц-Біркенау: найбільший табір смерті

Аушвіц-Біркенау, розташований неподалік польського міста Освенцим, став синонімом жахіть Голокосту. Табір складався з трьох основних частин і десятків супутніх. Його побудували для масового винищення людей: більшість ув'язнених вбивали одразу після прибуття в газових камерах. Загалом у Аушвіці загинули близько 1,1 мільйона людей, більшість з яких були євреями. 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту визволили табір, побачивши там виснажених в’язнів, що дивом вижили.

Голокост в Україні

Під час нацистської окупації Україна стала місцем численних злочинів проти людяності. Масові розстріли євреїв, ромів і цивільного населення відбувалися в урочищах, лісах та інших віддалених місцях. Одним із таких місць є Дробицький Яр у Харкові, де було страчено від 14 до 20 тисяч євреїв. У 2022 році цей меморіал постраждав від російських обстрілів, що стало ще одним символом повторення історичних трагедій.

На території України діяли також численні концтабори, зокрема в Києві (Сирецький концтабір), Львові, Харкові та інших містах. Там люди гинули від голоду, хвороб, катувань та примусової праці.

Сучасні виклики: як пам’ять про Голокост пов’язана з війною в Україні

Останні події в Україні свідчать, що історія може повторюватися, якщо з неї не зроблено висновків. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році символічні місця пам’яті про Голокост стали мішенями рашистів. 1 березня 2022 року російська ракета влучила поблизу меморіалу Бабин Яр, де під час війни 1941-1945 років загинули тисячі людей.

Ця атака мала не лише військовий, а й ідеологічний підтекст: знищення пам’яті про злочини проти людства є частиною політики агресора. Подібна доля спіткала й інші місця пам’яті, зокрема Дробицький Яр у Харкові, центральний монумент якого було пошкоджено.

Жертви двох тоталітаризмів

Окремо варто згадати історії людей, які пережили Голокост, але загинули від рук російських військ у 2022 році. Серед них – Ванда Об’єдкова, яка в дитинстві переховувалася від нацистів у Маріуполі, а через 80 років померла в підвалі під час російських обстрілів міста. Ще однією жертвою став Борис Романченко, колишній в’язень концтаборів Бухенвальд, Дора та Берген-Бельзен. Він присвятив своє життя збереженню пам’яті про злочини нацистів, але загинув у своїй харківській квартирі внаслідок російського обстрілу.

Чому важливо пам’ятати?

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту – це не лише данина минулому, а й важливий сигнал для майбутнього. Як сказано у резолюції ООН, пам’ять про Голокост має служити пересторогою про небезпеки ненависті, фанатизму та расизму. Однак сучасні події демонструють, що пасивна пам'ять недостатня. Необхідно активно осмислювати уроки минулого, сприяти поширенню правди та протидіяти сучасним злочинам.

Сьогодні світ стикається з новими викликами: авторитарні режими порушують права людини, проводять геноцидні дії, а міжнародні інституції часто реагують із запізненням. Тому важливо не лише засуджувати злочини минулого, а й рішуче протидіяти сучасним загрозам.

27 січня – це день, коли ми згадуємо мільйони жертв Голокосту, але також замислюємося над тим, як уникнути повторення таких трагедій. Уроки історії мають бути не лише написані в підручниках, а й діяти як застереження для сучасного світу. Наша відповідальність – пам’ятати, поширювати правду та боротися за права людини, щоб жахіття минулого більше ніколи не стали реальністю.