Сьогодні, 27 жовтня, Україна відзначає День української писемності та мови – важливу подію, що підкреслює значущість української мови як основи національної самобутності. Це свято спрямоване на підняття національної свідомості, усвідомлення історії та культурного значення української мови. Воно є символом незламної боротьби українців за збереження своєї індивідуальності та національної ідентичності. Українська мова — це більше, ніж засіб комунікації. Це потужний символ, що об'єднує націю і формує її самобутність, яку росія протягом століть намагається знищити, передає редакція сайту 056.
Свято було започатковане у 1997 році указом президента Леоніда Кучми на підтримку ініціативи громадських організацій. Спочатку День української писемності та мови відзначався щорічно 9 листопада, в день пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – відомого літописця Київської Русі, який є символом збереження та передачі історії українського народу через писемність. Однак 28 липня 2023 року президент Володимир Зеленський підписав указ про перенесення свята на 27 жовтня. Це пов’язано з переходом України на новоюліанський календар, і тепер День української писемності та мови продовжує шанувати пам’ять Нестора-Літописця, але вже в новому форматі.
Протягом століть українська мова зазнавала переслідувань, заборон і спроб витіснення, особливо з боку Росії, яка прагнула послабити українську національну ідентичність. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ці спроби набули нових форм: пропаганда та дезінформація активно використовуються для дискредитації української мови й поширення хибних уявлень серед населення. Окремі міфи про українську мову є складовою цієї інформаційної війни, націленої на підрив національної єдності й культурної самобутності. Саме зараз важливо розвінчувати ці міфи, щоб українці могли краще зрозуміти й оцінити значення рідної мови як частини своєї ідентичності та сили опору.
Міф 1: в Україні відбувся мовний розкол, що призвів до громадянського конфлікту
Російська пропаганда поширює міф про те, що мовний розкол в Україні став причиною внутрішнього конфлікту, який нібито переріс у громадянську війну. Це твердження не відповідає дійсності. Бойові дії в Україні та тимчасова окупація її територій — це результат зовнішньої агресії з боку росії, яка вторглася на територію незалежної держави. Українці борються за свій суверенітет та цілісність країни, а не за мовне питання. Цей міф — це спроба росії виправдати своє вторгнення, переклавши відповідальність на внутрішні "суперечності" в Україні.
Міф 2: більшість громадян України – російськомовні
Ще один розповсюджений міф стверджує, що більшість населення України нібито розмовляє російською мовою і навіть не сприймає українську як рідну. Насправді, хоч на території України дійсно є регіони, де розмовляють російською, більшість українців ідентифікують себе з українською мовою та культурою. На окупованих територіях росія активно намагається витіснити українську мову, забороняючи її використання в школах та державних установах. Це свідчить про цілеспрямовану політику лінгвоциду, спрямовану на знищення української ідентичності.
Міф 3: найближча до української мова – російська
Існує стереотип, що українська мова найбільш схожа саме на російську, але це не так. Лексично найближчими до української є білоруська, польська, словацька та болгарська мови. Українська мова розвивалася незалежно від російської, і тому українці мають більше спільного з іншими слов’янськими народами, ніж із росіянами. Більше того, українці зазвичай краще розуміють інші слов’янські мови, ніж росіяни, що ще раз підкреслює унікальність та окремішність української мови.
Міф 4: Українська мова – це діалект російської
Цей міф є одним із найстаріших. Російська пропаганда стверджує, що українська мова є діалектом російської, і лише через «політичні обставини» отримала статус окремої мови. Однак українська мова почала формуватися на основі місцевих слов’янських діалектів ще в першому тисячолітті нашої ери, задовго до того, як виникла російська. В той час на території сучасної Росії жили племена, які не мали відношення до сучасної російської мови, як-от чудь, мурома, мордва, перм’яки, мокшани тощо. Українська мова розвивалася самостійно, і ця самобутність є історично обґрунтованою.
Міф 5: мова не має значення, це лише засіб комунікації
Російська пропаганда часто намагається знецінити мову, стверджуючи, що вона є лише інструментом комунікації і не має глибшого сенсу. Але для українців мова є невід’ємною частиною їхньої національної ідентичності. Знищення української мови — це знищення частини українського народу, його самосвідомості та культури. росія використовує російську мову як інструмент поширення свого впливу, і тому для України важливо зберегти та розвивати свою мову як частину національної безпеки.
Сучасне значення української мови
Усі ці міфи є частиною ширшої стратегії росії, спрямованої на знищення української індивідуальності, зокрема через лінгвоцид. Українська мова зазнала численних заборон та утисків, однак незважаючи на все, українці продовжують її захищати та відроджувати. Вона стала символом опору, національного відродження та єдності. Сьогодні українська мова знову стає популярною серед молоді, її використовують у культурі, музиці, кіно, і цей процес сприяє підвищенню національної свідомості.
Святкування Дня української писемності та мови — це ще один крок на шляху до відродження української мови та культурного надбання, яке формує нашу національну ідентичність. Як писав Василь Захарченко: «рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів». Це свято нагадує нам про важливість мови як основи національної самобутності та закликає захищати її як найцінніший скарб, що передається від покоління до покоління.
Відзначення Дня української писемності та мови особливо актуальне сьогодні, коли Україна продовжує відстоювати своє право на незалежність і самовизначення. Це не просто свято — це символ стійкості, самобутності та непереможності українського народу. Українська мова, яка пройшла крізь століття боротьби та знищення, залишається потужним бар'єром перед загрозою знищення національної ідентичності та є гарантією культурного й національного виживання.
