1-й механізований батальйон сформований з добровольців Дніпропетровщини. В його склад увійшли бійці 98-го батальйону ТРО “Азов” Дніпро. З початку повномасштабного вторгнення підрозділ ніс службу на Запорізькому і Донецькому напрямках. А в грудні, вже у складі 3 ОШБр, вийшов на Бахмутський напрямок. Підрозділ очолив ветеран російсько-української війни, воїн з великим бойовим досвідом - друг Бот (з серпня 2014 служив у складі ДУК ПС; з лютого 2015 - в батальйоні “Донбас”, брав участь у Широкінській операції; з початку повномасштабного вторгнення - в ССО “Азов” Київ).
Редакція продовжує розповідати історії Героїв України.
У 2022 році Бот брав участь у звільненні Київщини. 24 лютого він зустрів на Азовській базі “Атек” в Києві, де отримав зброю і одразу поїхав в Гостомель для розвідки. В Бучі разом з побратимами він потрапив в оточення, успішно вийшов з нього та продовжив боротьбу. Інтенсивність бойових дій була дуже висока, доводилось вести бій зведеним загоном зі 100 бійців проти повноцінного батальйону росгвардії. Після Бучі воював в Мощуні, їздив в розвідку на Стоянку. Сам командир описує цей досвід лаконічно:
“Я був командиром групи, потім командиром взводу. Виконував завдання, ходив з автоматом - звичайна історія, таких вже десятки тисяч. Воювали, потрапили в оточення, вийшли з оточення. Як ми могли не вибити їх з Києва? Київ - це столиця України, Київ - це місто, з якого починається історія, це символ України. Як ми могли віддати росіянам символ нашої держави?”.
1-й мехбат вже мав бойовий досвід. Проте перед тим, як потрапити на напрямок з більш інтенсивними боями, відправився на злагодження на полігон. Там бійці проходили навчання протягом двох місяців.
“Батальйон, до того як потрапити на полігон, пройшов чималий бойовий шлях. Він мав бойовий досвід, але й недостатній рівень підготовки до того театру бойових дій, на який прямував. На Запорізькому напрямку ворог був більш пасивний. На Бахмуті підрозділ зіштовхнувся з інтенсивністю боїв, до якої важко підготуватись в умовах полігону”, - коментує Бот.
Для того, щоб мінімізувати втрати та налагодити роботу, командуванню підрозділу довелось докласти багато зусиль: “Доводилось вже на місці реформувати роботу батальйону, навчати командирів підрозділів діяти більш автономно, більш незвично. Це робота всієї команди, про це можна взагалі окремо відзняти матеріал, який в майбутньому стане для когось посібником з кризового менеджменту у сфері бойових дій”.
Наразі механізований батальйон є сильною бойовою одиницею: “Я дуже пишаюсь батальйоном, пишаюсь бійцями. Всі вони неймовірні, а головне - різносторонні. В нас є й інтелігенція, і футбольні хулігани, і спортсмени найвищого рівня, спеціалісти по ремонту техніки, зварники, які роблять гонги, і піхота, яка тримає позиції та штурмує позиції ворога. У нас неймовірні розвідники, які можуть виконати найбільш стресову і небезпечну операцію без жодної емоції”.
Про початок роботи на Бахмутському напрямку Бот розповідає так: “1-й мехбат Бахмутську кампанію почав з селища на підходах до Бахмута. Підрозділ вів важкі бої якраз тоді, коли був пік наступу ПВК “Вагнер”, в росії ще був доступ до ув’язнених, їм підвозили живу силу. Батальйон успішно перемелював цю живу силу. Проте ситуація була дуже важкою, ми відходили з боями на вигідніші позиції. Точились серйозні бої, і батальйон фактично “стерся”. Відновлювались прямо на фронті — в окопах. Нам дали буквально пару днів на те, щоб поспати, почистить зброю, довести до ладу амуніцію і техніку. Після цього нас кинули на іншу ділянку фронту. Батальйон закрив прорив — так і відновились. Почали отримувати поповнення, навчали бійців прямо на позиціях. Відновились до більш-менш нормального складу, і пішли в Бахмут, де 17 днів тримали позиції. За Бахмут ще йдуть бої, і вони будуть іти до останнього будинку. В Бахмуті батальйон склав іспит на боєздатність”.
Зараз 3 ОШБр проводить масштабну рекрутингову кампанію, набирає нових бійців у підрозділ. На цю тему продовжується обговорення в мережі. Ширяться думки, що “успішна хвиля мобілізації може бути лише за найбільш стресових умов, як, наприклад, наступ на Київ”.
“Я так не вважаю. Навіщо нам ще раз зазнавати втрат, навіщо знову переживати трагедії, як були в Бучі, Ірпені. Зараз Київщина — це більш-менш мирне місце в українських реаліях, туди повернулось життя. Ми за це воювали, за це хлопці загинули в боях. Не можна навіть думати про це. Мобілізація нам потрібна для того, щоб якомога швидше оформити добровольців, адже добровольці — це ті, хто бажає воювати, має мотивацію і розуміння. Повні міста чоловіків, повні міста охочих, але існує бюрократія, яка гальмує процес. За що мені ненавидіти людей, які не пішли воювати? Я знаходжусь на своєму місці, виконую свій обов'язок, мене все влаштовує. Не треба мене міняти, я не втомився, просто дайте мені добровольців, які стануть поруч. Приберіть цілу купу зайвих бюрократичних питань і соціальних аспектів, щоб кожен охочий став до зброї. А всі інші - хай працюють, тримають економіку”, - так прокоментував ситуацію з мобілізацією командир.
“Для того, щоб якісно захищати країну потрібно читати книжки не про ідеологію, а по військовому мистецтву. Я рекомендую прочитати “Мистецтво війни” Сунь Цзи, потім - Михайла Колодзінського “Українська воєнна доктрина”, а потім подумати і читати далі, наприклад “Книга п'яти кілець” Міямото Мусасі. А що по ідеології? Все ясно, є Україна, є ворог України, його треба ліквідувати”, - порадив командир новобранцям, які планують стати до зброї.
На Бахмутському напрямку батальйон зіштовхнувся з ПВК “Вагнер”, доволі серйозним противником. Тому розгорнулись дискусії щодо того, чи потрібна подібна структура нашій країні.
“Я думаю, що не форматі ПВК. Україні не потрібен аналог ПВК “Вагнер”, нам потрібен інший механізм для таких людей. Необхідно створювати добровольчі формування з людей, які хочуть, не шкодуючи власного життя, перед державою і суспільством виправити помилки, які вони допустили. Під таку військову амністію не можуть потрапляти всі засуджені, за серйозні провини люди мають відбувати терміни в тюрмі. Проте у в'язницях сидять чимало людей, які там опинились по дурості, це дорослі чоловіки, загартовані життям. Якщо дати їм змогу захищати країну, яку це несе загрозу для української безпеки? Думаю, ніяку, адже такий процес має проводитись під супроводом спецпідрозділів поліції та Служби безпеки. Повірте, люди, які ризикуючи життям і здоров'ям, заплатять таку ціну за свободу, будуть дорожити цією свободою. Ті з них, хто залишиться в живих, не будуть займатися нічим, окрім як просто насолоджуватись життям”.
Щодо подальшого звільнення тимчасово окупованих територій командир розповів так: “По-перше, це території Української держави, тому чекають нас або ні — ми все одно маємо повернути їх. По-друге, хтось та й чекає, і навіть якщо чекає один із тисячі, значить ми прийдемо до нього. Якщо там є хоч один українець в біді, значить у нас є робота. По-третє, ми маємо відновити території, інфраструктуру, природу, екологію, почати розміновувати міста. Маємо відновити нормальне життя настільки, щоб там взагалі нічого не нагадувало про війну. І коли все відновиться до такого рівня, як зараз в Дніпрі, Києві, люди дуже швидко забудуть про шизофренію під назвою “руський мир”.
Ми не могли обійти стороною вічне питання “Коли закінчиться війна”: “Можна розрахувати бій, операцію, наступ, проте повний хід війни — неможливо. Існує безліч факторів і форс-мажорів, які можуть вплинути на хід війни. Ми робимо все для того, щоб війна закінчилась швидше, і закінчилась так, як нам потрібно — перемогою і виходом на кордони в межах 1991 року. Тож не будуйте теорії, не вірте прогнозам, а долучайтесь до роботи вже зараз. Для тих, хто втомився, можу сказати лише одне - відпочиньте, а потім поцікавтесь, що ви можете зробити для перемоги - і дійте”.
