Мій будинок зазнав руйнувань, але, дякувати Богу, лікарня вціліла, - онколог Валентина Шпортко про результати окупації Бучі

Лікар-онколог з міста Буча Валентина Шпортко розповіла, як змінилось її життя від початку повномасштабної війни. Ця історії заслуговує вашої уваги та поваги. Лікар розповіла про досвід, який вона отримала, під час цієї страшної війни.

Про це повідомляє редакція з посиланням на Українську асоціацію лікарів амбулаторної медицини.

Лікар-онколог з Бучанського консультаційно-діагностичного центра Валентина Шпортко від початку повномасштабної війни й до 11 березня знаходилась у Бучі, а вже потім їй вдалось евакуюватись зеленим коридором до Києва.

"Скажу чесно, в перші дні була величезна розгубленість та тривога. Потім ми з іншими лікарями на базі нашого денного стаціонару створили медико-соціальний центр. Там було небагато спеціалістів - хірург, анестезіолог, терапевт, медсестри та санітарки. Разом ми надавали допомогу всім, хто цього потребував. Трохи пізніше до нашої команди приєднався і кухар, якому вдавалось готувати навіть тоді, коли у місті не було ні води, ні світлу, ні газу", - розповідає Валентина Шпортко. 

11 березня Валентина Шпортко з родиною та всіма лікарями з поліклініки евакуювались, бо залишатись вдома було вже дуже небезпечно. Там залишився лише кухар, який варив їжу місцевим. Йому допомагали бабусі.

У Києві Валентина пробула майже два місяці. Для її сім’ї це були дуже складні часи. Коли місто звільнили й до нього вже потроху стало повертатись життя, повернулись і вони з родиною. Одразу ж по поверненню лікар стала до роботи. Зараз її поліклініка працює у такому ж форматі, як і до війни, але єдина різниця в тому, що додому повернулись не всі лікарі. Деякі з них просто більше не мають, де жити. 

Якими були ваші відчуття, коли ви повернулись до Бучі після її звільнення?

"Скажу так: коли йдеш по Бучі, стає лячно, бо з одного боку будинок зруйнований, з іншого боку також. У наш дім теж потрапив снаряд, що майже вщент зруйнував квартири на 9 поверсі. Я живу поверхом нижче, то в мене вибуховою хвилею тільки повибивало вікна та понівечило балкон. У порівнянні з тим, у якому стані інші будівлі, це дрібниці", - розповідає Валентина. 

Лікар розповідає, що у себе вдома ще нічого не відновлювали, бо чекає на допомогу від держави. Поки представники влади тільки приїхали та склали відповідні акти.

"Живемо, як можемо. Але дякувати Богу, що хоч з лікарнею все добре", - відмічає лікар. 

Валентина відмічає, що спершу у Бучі людей було зовсім мало, але з часом їх стає все більше і більше. Вона сподівається, що скоро вдасться поновити своє довоєнне життя.  

З приводу розмінувань Валентина за всю Бучу сказати не може, бо у різних районах орки поводилися по-різному.

"У нас в центрі було полегше, бо окупанти не жили тут. А у деяких районах, де жили, трохи інша ситуація. Мабуть, там, де живу я, більш безпечно, але все одно своїх двох дітей я досі не випускаю на двір без нагляду, бо хто його знає, що може залишитись десь у кущах", - зазначає Валентина. 

Яка у Бучі наразі ситуація з продовольством? Чи всі продукти та речі першої необхідності можна придбати?

Валентина розповідає, що ще не всі магазини поновили свою роботу. Поруч з її будинком є супермаркет Новус, то він зруйнований і, як кажуть місцеві, не підлягає відбудові, тому, мабуть, його будуть зносити. Деякі супермаркети та ринки відновили роботу, але поки що там дуже великі черги. Продукти дуже швидко розбирають, тому деякі продукти першої необхідності, як, наприклад, молоко, не завжди є у наявності. 

На жаль, дуже багато бучанців залишились без роботи, а тим, хто все ще працевлаштований, зменшили платню та збільшили кількість робочих часів.

"Також величезна кількість моїх знайомих, які до війни працювали в Києві, зараз відчувають труднощі з логістикою, бо доїхати туди зараз дуже важко. То пального не вистачає, то ціна висока, то суттєво подорожчала вартість проїзду у громадському транспорті. Тому, чесно кажучи, життя зараз непросте", - зазначає Валентина. 

Розкажіть, будь ласка, про волонтерство та вклад вашої родини у перемогу України? 

Коли Валентина прибула до Києва, то разом з бучанцями, які виїхали, вони організували невеличкий волонтерський центр, у якому збирали ліки та продукти. В основному, була потреба у медикаментах для людей з хронічними хворобами - гіпертонією, цукровим діабетом, захворюваннями щитовидної залози.

"Добре також, що наші земляки, які виїхали за кордон, допомагали нам грошима. Коли Бучу звільнили, наші хлопці приїжджали та роздавали все це місцевим. Потім дуже багато допомоги було надано владою, тому у нашій роботі потреби не було. 

Також варто зазначити, що мій пасинок зараз служить у ЗСУ. На щастя, його частина була повністю укомплектована, тому допомога їм була не потрібна. Ми не купляли йому ні одяг, ні засоби захисту, ні щось інше", - розповідає Валентина. 

Як зараз працює ваша лікарня? Хто приходить за допомогою? 

Валентина розповідає, що з персоналу залишись всі свої, нікого нового не приймали. А от серед пацієнтів зараз крім місцевих також є й військові. Вони проходять без направлення та нічого не платять за наші послуги, оскільки зараз гарно працює відповідна державна програма. 

Чи вистачає зараз гуманітарної допомоги у Бучі? 

Валентина відмічає, що раніше гуманітарки було значно більше. На початку війни продуктові набори роздавали кожного дня, то зараз вже просто так їх не отримаєш. Для цього треба мати спеціальні документи.  

З ліками ситуація трохи краща, бо багато медикаментів, що привозили раніше, ще залишились у лікарнях. Зараз терапевти роздають їх тим, хто цього потребує.

"Знаю, що для людей, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом та не можуть самостійно прийти за ними, працює доставка. Також, коли в нас був інсулін, то його теж безплатно роздавали тим, хто хворіє на цукровий діабет", - зазначає Валентина. 

Відмітимо, що  Українська асоціація лікарів амбулаторної медицини – одна з найбільших лікарських спільнот нашої країни, наразі вона налічує понад 21 000 членів. Вони постійно підтримують зв’язок між собою, перш за все, для надання взаємодопомоги у цей буремний час.