На базарі, біля метро, у супермаркеті чи в спеціалізованому магазині – де купувати фермерські продукти?

Сезон свіжої городини та смаженого м‘яса просто в розпалі! І, коли проходиш повз свіжі овочі, то втриматися нереально. Так, збираючись вихідними на пікнік “за списком”, я вперше зрозуміла, що таке муки вибору. Де купувати продукти? Пропозиції сипляться звідусіль. На ринку й огірочки, і редис, і зелень такі красиві, що ніби самі в кошик до тебе стрибають. У супермаркеті - окрема зона “до пікніку” з продуктами, промаркованими “фермерські”. Навіть біля виходу з метро продавці розклали товар. Розклали, щоправда, на картоні просто неба, а вітриною й холодильником слугує поліетиленовий пакет.

Де продають справжнє фермерське, чи скрізь купувати безпечно, чи відрізняються продукти, куплені в різних місцях продажу за смаком? Вирішила не думкою багатіти, а уважно придивитися, хто, що і як продає, та зробити власні висновки, де в Україні фермерські продукти купувати. 

Спроба перша - стихійний ринок.Скрутні часи чи відсутність ефективного контролю з боку правоохоронних органів подарували нам стихійну торгівлю. Дрібні продавці хочуть заробити більше, тому самостійно організовують стихійні ринки там, де не треба платити за місце й здавати свій продукт на перевірку: біля метро, поруч із зупинками громадського транспорту, за воротами базарів чи під супермаркетами. І винні в цьому не тільки продавці. Адже не було б попиту, то не було б і стихійної торгівлі. 

Покупці, вочевидь, теж хочуть зекономити. Ну продають “домашнє” молоко в пляшці з-під солодкого напою, а курку - загорнуту в пакет, зате на 10-20 гривень дешевше.   

Ви, без сумніву, підписані на Facebook-групу мешканців вашого спального району, де одна половина скаржиться, що прямо на газоні з’явилась ятка з овочами, а інша половина каже: “А нам зручно так купувати!” чи “А там дешевше, ніж у супермаркеті”. А коли хто починає апелювати до безпечності таких продуктів, то “захисники” стихійної торгівлі мовчать. Хоч я особисто маю упередження щодо продуктів зі стихійного ринку, та все ж іду на самоорганізований “базар” у спальному районі. 

Продавці приїжджають сюди з власними столами, ящиками й майструють собі прилавки. Окрім овочів і молочки, продають свинину. Розташований “базар” поблизу проїжджої частини на вузькому тротуарі, де і без торгових точок не завжди легко розминутись. Вибираю свинину. На мої питання про те, чим годували свиню, звідки привезли м’ясо, які документи на продукт мають, чому саме так реалізовують, продавці обурюються й пропонують йти геть і не затримувати черги. М’ясо я не купила. Але радію, що не купувати його після моїх запитань вирішили ще кілька жінок із черги. Отже, виховувати виробника гривнею - дієвий спосіб. Свідомий споживач і відповідальний виробник - речі взаємопов'язані. 

Спроба друга - базар. Через кілька днів я повторила спробу купити фермерську свинину в невеличкому містечку на Київщині, де й планувалася вилазка з друзями на пікнік. Місцеві жителі купують тут більшість продуктів “у своїх”, вірять на слово та рідко замислюються про безпечність. М’ясо та молоко на базарі продають у спеціальному павільйоні, до якого продукція потрапляє після лабораторного контролю. На м’ясі завжди можна побачити штамп, який повинен гарантувати безпечність. На питання, звідки м’ясо, продавці запевняють, що воно домашнє, хороше і що самі його виростили або ж купили на забій у надійного постачальника. Багато покупців дійсно особисто знають продавця й запевняють у відмінній якості продукту. На питання, а як саме ви знаєте, що м’ясо хороше, сказали, що роками вже тут купують. 

А от поза павільйоном мені вдалося поспілкуватися з покупчинею, яка раніше працювала на цьому базарі. За її словами, тут дійсно працює відповідна служба, але її робота не завжди якісна: перевірку вона проводить за таким принципом, що кожен продавець приносить по шматку м’яса на контроль. Щоб ці шматки дарма не пропадали, перевіряючий забирає їх собі, і вся продукція допускається до продажу. Тому ефективність такого контролю викликає питання. До того ж, усе м’ясо лежить просто на прилавку, без холодильників. Відповідно, улітку його купувати вкрай небезпечно.

Загалом нам вдалось купити свіже м’ясо в того виробника, якого рекомендували місцеві господині. На жаль, отримати жодних документів від продавця ми не змогли.

Спроба третя - супермаркет. Рівень довіри до цього місця в мене був найвищим. Проте на прилавку не знайшли фермерської свинини, хоча курятина від фермера в продажу була. Ціна на неї на 50% вища за пропозиції від великих виробників. На ціннику привабливо красувався напис “фермерське”. На наше запитання, у чому ж різниця, продавець м’ясного відділу розповів, що це поставка від невеликого фермерського виробника, а детальніші документи на продукцію можна отримати в адміністратора магазину. Через великий потік покупців отримати документи не вдалось. Тому було б добре, якби така інформація знаходилась безпосередньо біля м’ясного прилавку. 

Загалом, великі супермаркети, крім вимог законодавства, вимагають від виробників додаткових заходів щодо безпечності і якості продукції. У більшості випадків ці заходи описані в добровільних стандартах. Магазинам заборонено брати харчові продукти в нелегальних виробників. Також є вимоги до температури, при якій потрібно зберігати м’ясо: м'ясо копитних повинно бути охолоджене до температури, що не перевищує +7 градусів, м'ясо птиці  +4, субпродукти +3, фарш +2. Проте в нашому випадку все м’ясо знаходилось поруч і є ймовірність, що температурний режим дещо порушений. Однак самостійно це перевірити не вдалося. 

Спроба четверта - магазин фермерського м’яса. У тому самому містечку, де ми ходили на базар, є альтернатива – невеличкий магазин. За словами продавчині, м’ясо щоранку після забою привозять з ферми, що розташована в сусідньому селі. У магазині воно зберігається в холодильній камері. Стороннього органу, який контролює якість м’яса щоранку не існує, увесь контроль відбувається на самій фермі. Хоча магазин зареєстрований і періодично перевіряється Держпродспоживслужбою. Багато подробиць про утримання тварин на фермі не вдалось дізнатись. Продавчиня запевнила, що все м’ясо якісне, фермер добросовісно ставиться до виробництва. У магазині наявні були стандартні документи, які є в “куточку споживача”: витяги про реєстрацію. 

М’ясо з цього магазину ми теж купили. 

Замість висновків:

Мій експеримент показав:

1. Якщо продавець дійсно впевнений у продукті, має відповідні документи, він без проблем йде на контакт з покупцем, готовий відповідати на ваші найдивніші питання, спілкується привітно й дружньо. 

2. Якщо ж вам здається, що з продуктом чи місцем його продажу щось не так, ймовірно, вам не здається. 

3. Можна скільки завгодно сварити керівництво району за стихійну торгівлю чи керівництво базару за нечесні перевірки, але, купуючи продукти сумнівної безпечності, ви ризикуєте своїм здоров'ям. Тому купувати й споживати треба свідомо. 

4. Гривня покупця виховує відповідальність виробника. Не підтримуйте безвідповідальних фермерів. 

Післямова:

Які фермерські продукти ви не купували б, завжди звертайте увагу на:

• умови зберігання: у якій тарі та як продукт запакований, чи зберігається він у холодильнику (якщо мова про продукти, які швидко псуються);

• наявність відповідної документації: чи зареєстрований виробник, чим саме він може підтвердити безпечність продукту;

• читайте склад продукту.

Свої вміння відрізняти безпечні фермерські продукти від небезпечних і робити закупи свідомо перевіряйте у Фермер Боті. Веселих і безпечних вам весняних пікніків!

*Ця діяльність стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International.