Війна триває і в тилу: у Дніпрі поранений боєць врятував людину з-під завалів

20:30, 27 лютого

Суспільство

Справжній герой залишається ним і на фронті, і в цивільному житті, адже ця риса закладена в самій його сутності. Боєць 128 окремої бригади ТрО "Дике Поле" Дмитро "Псіх" поділився з нами своєю історією про те, як слова "рятувати" та "ризикувати" стали невід’ємною частиною його життя.

Про це повідомляє редакція сайту 056.

Дмитру ще не виповнилось навіть 30-ти років, але він має довгу історію за плечима. Він - бойовий медик, який став розвідником. Через поранення вимушений був демобілізуватися. І перше, що він зробив, коли почув вибух у медзакладі Дніпра - це відкинув спокій. Чоловік вже не зміг лежати на лікарняному ліжку під крапельницею, він зірвався і побіг. Бо зрозумів, що прилетіло і можливо хтось зараз потребує його допомоги. Він не помилився.

Як почався бойовий шлях

Чоловік прибув у бригаду начмедом ще на початку повномасштабного вторгнення. Був одним з перших добровольців. Пройшов бойову підготовку.

Він пам'ятає момент, коли вперше приїхав на фронт. Тоді було до болю страшно.

"Кругом вибухи, крики. Але коли ти дивишся, що лежить твій поранений товариш, ти біжиш йому надавати допомогу і вже ні про що не думаєш. Головне вірити. І запам'ятайте, якщо ви чітко робите свою роботу, то правильно. Потім було все автоматично: техніка в голові - руки роблять, тоді все вийде. Приїхали, відтягнули, зробили та уїхали", - розповів Дмитро.

Як масштабувався у своїй діяльності

З досвідом він вже зовсім припинив звертати увагу на свій страх. Працював пліч-о-пліч з бойовими військовими. І так занурився в цю роботу, що вирішив теж взяти до рук зброю та перейшов у розвідку. Згодом став командиром взводу. Але його медичні навички також були в пригоді - дуже часто доводилося рятувати побратимів, якщо бачив пораненого - завжди підбігав і допомагав. Адже розуміє, що правильно накладений турнікет чи тампонування можуть врятувати життя, а пігулка чи просто вода - полегшити стан. Хлопець навіть через порятунок іншого, отримав осколкове поранення.

"Під час деокупації одного з сіл наші хлопці не могли пройти, тому що працював ворожий снайпер. І мене з напарником вивели, щоб ми зняли його, а наші змогли просунутись. Коли відправились, то на шляху побачили пораненого побратима. Я підбіг, допоміг і пішов далі.

Врешті-решт, ми зробили свою справу, і коли відходили, то відчули поруч "прильот". У мене через нього два осколкових поранення. Тоді пощастило, що найбільші уламки потрапили у шолом", - розповів Дмитро.

Поранення не зламали, а загартували

Після чергового поранення Дмитра демобілізували. Він продовжує відновлення і підтримує зв'язок зі своєю бригадою. Побратим Олег вважає, що про його подвиги можна легенди складати.

"В нього поранень напевно 15. Я на власні очі бачив коли людина будучи командиром взводу розвідки і поза завданнями робити певні дії на позиціях та без людей. Він на милицях після поранення виходив на позиції. На власні очі бачив і це не інсинуація", - розповів він.

Навіть у цивільному житті не залишився осторонь

Коли Дмитро лежав у лікарні Дніпра, це було у кінці жовтня, прилетіла ракета і зруйнувала будинок. Звичайний двоповерховий житловий. Він поїхав туди, покинув лікування і допоміг врятувати людину з-під завалів.

Боєць знайшов під завалами людину та допоміг врятувати. Завдяки досвіду, бо у фронтових регіонах уже доводилося витягувати людей. Та й сам був під завалами. Він знає, які звуки видають люди, які не можуть рухаються і кричати.

При цьому туди могла ще прилетіти ракета. Але він ризикнув.

"Я лежав після поранення. Там надзвичайно нудно було, і вночі як завжди не спав, почув прильот. Пішов до ліфту там великі вікна, побачив де, сказав своїй нареченій: "поїхали". Рухалися, за сиренами та мигалками. Дістався туди, а там тоді було ще тільки чотири надзвичайники і їм ніхто не допомагав.

Я підійшов туди, запитав чи потрібна допомога. Потім раптово почув стогін з-під завалу, ріже таке прям слух, поки знайшов як туди підлізти, заліз з сусідом того будинку, він знав хто саме в цій квартирі живе. Знайшли, витягли, живий. Поки цим займались, вже під'їхали інші рятівники.

Я ж як-би на лікуванні, тому після цього повернувся туди, бо переживав, що лаятись будуть. Я й так в них тричі там лікувався та тричі тікав з лікарні на фронт до пацанів, бо вони зі своїми лікувальними відпустками, а там пацани воюють а я пролежую на м'якенькому як баба. Тому вони вже в курсі, як я можу себе поводити", - розповів хлопець.

Попри важкі поранення та демобілізацію, Дмитро залишається відданим своїй справі та побратимам. Його історія – це приклад незламності, самопожертви та справжнього героїзму. Він не лише воював на передовій, а й після поранень не полишив боротьби, доводячи, що справжній воїн ніколи не опускає рук. Його вчинки – це легенда, яка надихає та дає віру в перемогу. Україна пишається своїми захисниками.