Прорвся до оточеної "Азовсталі" та попросив дружину не переживати: на Дніпропетровщині поховали загиблого морпіха Сергія Мар’яненка

Сьогодні у Кривому Розі на Дніпропетровщині поховали загиблого захисника Азовсталі, морського піхотинця Сергія Мар’яненка. Два роки його тіло не могли передати на рідну землю.

Про це повідомляє редакція сайту 056 з посиланням на Суспільне.

Сергій мріяв бути правоохоронцем, у 2021 році навіть здобував фах у Миколаєві, але підписав контракт на військову службу. Та після початку повномасштабного вторгнення рф, боронив Маріуполь, як навідник відділення морської піхоти. Криворіжець воював під Маріуполем у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти та загинув 5 травня 2022 року на «Азовсталі».

Перед цим зателефонував дружині, Вероніці Пунтус та розповів, що їм вдалось прорватись до оточеної "Азовсталі" і не треба переживати за нього та його побратимів. Після цього зв'язок з ним обірвався. Про його загибель дружині повідомив військком за 10 днів після атаки росіян, 16 травня. Йому було лише 26 років.

За подвиги Сергій відзначений орденами «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів, «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня (посмертно). Але поховати воїна вдалося лише через два роки, адже весь цей час росіяни не повертали тіло чоловіка. Дружина говорить, що він був на окупованій території Маріуполя і їм сказали здати тест ДНК. 5 місяців тому був обмін тілами і Вероніці повідомили, що ДНК співпало. Вона їздила до Києва оформлювати всі документи, щоб Сергія можна було забрати.

На центральне з Сергієм Мар'яненком прийшли попрощатись його друзі, вчителі та вихователі. Він був сиротою, ріс у дитбудинку. Його вихователька Вікторія Пронько згадує, що Сергій цінував життя, але клята орда відібрала його майбутнє.

«Назавжди залишиться у пам’яті м’який, чесний погляд Сергія… Спокійний, оптимістичний, небайдужий до чужої біди, що з радістю відгукувався на будь-які прохання чи доручення. Поступливий, справедливий, працелюбний, захоплювався будівельною справою… Без нього не проходило жодне свято. Врівноважений, вихований, поважав дорослих, був гарним, надійним товаришем», - таким згадує вихователька.

Сьогодні його тіло прийняла рідна земля, за яку він віддав найдорожче. Вічна шана і доземний уклін!